Амбулаторне відділення замісної підтримуючої терапії

Про Замісну Підтримувальну Терапію:

Замісна підтримувальна терапія (ЗПТ) є визнаним у світі та найбільш економічно ефективним методом лікування осіб із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів.

Зазвичай для ЗПТ використовують препарати метадонугідрохлорид (methadonehydrochloride) та бупренорфінугідрохлорид (buprenorphinehydrochloride). Проте в окремих країнах можуть застосовувати медичний героїн або комбінацію бупренорфіну з налоксоном.

У 2005 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) додала обидва препарати до свого Базового переліку основних лікарських засобів, а 2009 р. випустила настанови, де всім країнам рекомендовано зробити ЗПТ основним напрямком лікування людей, що мають залежність від опіоїдів.

Включення метадону та бупренорфіну до переліку основних лікарських засобів свідчить про доведену ефективність та безпечність зазначених препаратів.

Метадон — синтетичний препарат опійної групи, що є nu-агоністомопіоїдів. Метадон є опіоїднимагоністом повільної дії, який приймають перорально, тож він поступово потрапляє в мозок, із мінімальним ефектом ейфорії, що виникає після введення іншими шляхами, і водночас запобігає виникненню симптомів абстиненції.

Бупренорфін є напівсинтетичним опіоїдом, отриманим з алкалоїду морфіну. Бупренорфін є частковим агоністом і характеризується як агоністичною (подібною до опіатів), так і антагоністичною (блокує дію опіоїдів) активністю щодо опіоїдних рецепторів. Використання бупренорфіну для ЗПТ дає змогу пацієнтам, які перебувають на стадії відміни опіоїдів, мінімізувати симптоми відміни. Крім того, якщо його регулярно приймати як підтримувальний препарат, бупренорфін зазвичай знижує тягу до незаконних опіоїдів у людей, котрі фізично залежать від опіоїдів.

Лікування осіб, які мають залежність від опіоїдів, із використанням препаратів ЗПТ має довгу історію. Так, метадон використовують у світі з 1960 р., бупренорфін — з 1976. За тривалий час використання здійснено чимало досліджень з метою оцінити ефективність такого виду лікування.

Доведено, що участь у програмі ЗПТ має значні переваги як для самого хворого, так і для суспільства загалом, оскільки дає змогу:

• зменшити вживання заборонених опіоїдів;
• знизити рівень злочинності, пов’язаної зокрема з потребою здобуття коштів на придбання нелегальних наркотиків;
• зменшити смертність у результаті передозувань та передчасну смертність, що пов’язана із вживанням наркотиків (серцево-судинні захворювання, сепсис тощо);
• покращити соціальне функціонування (працевлаштування, відновлення зв’язків, батьківських обов’язків тощо);
• зменшити ризиковану поведінку, пов’язану з поширенням ВІЛ-інфекції, гепатитів B і C серед людей, які вживають наркотики ін’єкційно, покращити профілактику передавання ВІЛ від матері до дитини;
• створити умови для ефективного лікування СНІДу, ТБ і супутніх захворювань (сепсис, гнійні інфекції, гепатити В і С, трофічні виразки, флебіти);
• покращити соматичне здоров’я пацієнтів.

У країнах, де епідемія ВІЛ/СНІДу поширюється насамперед завдяки ін’єкційному споживанню наркотиків, головним чинником, що може вплинути на її зупинення, є лікування наркозалежності з використанням препаратів ЗПТ.

Статистика:

В Україні програму ЗПТ впроваджують із 2004 р., а з 2017 р. її повністю фінансує держава.

За оцінними даними біоповедінкового дослідження, в України налічується 317 000 людей, які вживають наркотики ін’єкційно. З них 200 661 — споживачі опіоїдів (63,3% від загальної кількості ЛВНІ), 38 674 (12,2%) — споживачі стимуляторів та 77 665 (24,5%) — споживачі одночасно кількох наркотичних речовин.